НЕВЛАД, присл.
1. Непослідовно, незв’язно (говорити, відповідати і т. ін.). Орися стала приходити з роботи засмучена, на бабине запитання відповідала неохоче або невлад (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 42); Дивлячись у землю, він невлад заговорив (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 29).
2. Не так, як треба, не узгоджуючись із чим-небудь. Найстарший дзвін теж бив невлад, бо смикала його язика за три десятки мотузів чверть сотні мужиків (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 521); Знову лейтенант Березко диригував оркестром, правда, вже трохи невлад розмахуючи руками (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 270);
// Незлагоджено, негармонійно. Заспівує, [М. Островський] перший про те, що легко на серці від пісні, ..і ми починаємо хором, хоча, пам’ятаю, невлад (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 226).
3. у знач. присудк. сл. Не підходить. Ой привезли до прийому Чуприни голити; Усе дрібні, усе малі, Все багатих діти.. Усі невлад, усіх назад, В усіх доля мати. А у вдови один син, Та й той якраз під аршин (Тарас Шевченко, I, 1963, 229); — Я чужого не брав, а як моє невлад, так я з своїм назад, — образився Гнида і повернувсь до дверей (Григорій Епік, Тв., 1958, 104).