НЕВІ́РНИК, а, чол. Непостійний, нетвердий у поглядах, стосунках з ким-небудь чоловік. У високій Шебелині білий сніжок тане, Не знаєш ти, невірнику, що з тобов ся стане (Коломийки, 1969, 195);
// розм. Той, хто не визнає існування бога, не вірує в нього; безбожник. Біля столу стояв голова невірників, а з ним комсомолець Васько (Петро Панч, II, 1956, 91).
НЕВІРНИК
Тлумачення слова