НЕВІРНО, присл.
1. Присл. до невірний 1, 2. Невірно він живе з жінкою (Словник Грінченка).
2. розм. Присл. до невірний 5. — Вибачте, пане комісаре, вас невірно інформували відносно нашого села! (Олександр Довженко, I, 1958, 296); Єгор глянув на Мічуріна і з виразу його обличчя збагнув раптом, що говорить невірно, нерозумно (Олександр Довженко, I, 1958, 460).
3. у знач. присудк. сл. Погано, недобре. — Коли й голови не підведу, а в роті таки так невірно, неначе полиню наїлась (Нечуй-Левицький, II, 1956, 118); І од людей сміх, і господь карає, і самим невірно (Словник Грінченка).