НЕВІРА, и.
1. жін. Відсутність віри, упевненості, переконаності в чому-небудь. Вона замовкла, бувши непевна, чи треба знову говорити про свою невіру в успіх (Андрій Головко, II, 1957, 470); Представники антинародних течій прагнули використати поетичне слово для проповіді індивідуалізму, занепадництва, невіри в перемогу соціалізму (Історія української літератури, II, 1956, 77).
2. чол. і жін., розм. Недовірлива, маловірна людина. Голод нос тепське будівництво.. стало реальною річчю навіть для найзапекліших невір (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 152); Скільки в той час було невір, скептиків і просто ворогів, які твердили, що нічого не вийде у більшовиків (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 207).
3. чол., розм. Нехристиянин або той, хто не вірус в бога; безбожник. «Ріж! і бий! Мордуй невіру бусурмана!» Кричать [козаки] за муром (Тарас Шевченко, I, 1963, 199); — Іди мені геть! Іди, безбожнику, іди, невіро, з хати зовсім! — наказує йому [Семенові] мати (Степан Васильченко, I, 1959, 327);
// Уживається як лайливе слово. Йонька довго лежав нерухомо, боячись, що як тільки він заворушиться, то Тимко, що десь, невіра, притаївся в кущах, знову почне його чистити веслом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 257).