НЕВІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Залежний від кого-небудь, і гноблений, поневолюваний кимось; позбавлений волі, І свободи. Життя йшло, а було в житті тому і кайданів, і голоду, і холоду, і всього, що мусить зазнати співак невільного народу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 175); Малим невільним хлоп’ям, «козачком» вивіз його [Тараса] пан (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 181);
// у знач. ім. невільний, ного, чол. Той, хто позбавлений волі, свободи. Є ще в світі людожерство і в колоніях раби… Глянь, невільний: в нас братерство, — тож і в себе так зроби! (Павло Тичина, Комунізму далі.., 1961, 22).
2. У якого немає можливості, умов для здійснення чого-небудь. Глухо скрізь, холодно, темно; Смерть повіває могильна… Щастя я прагнув даремно: Ти його дати невільна (Павло Грабовський, I, 1959, 358); Невільна вона розпоряджатися собою як завгодно. Крім власних бажань, є ще й почуття обов’язку… (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 10).
3. Який здійснюється незалежно від чиєї-небудь волі й свідомості; мимовільний. Замовк, нарешті, той, що сміявся. Востаннє оглядається на свої невільні діяння… (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 8).