НЕВІ́ЛЬНИЦЬКИЙ, заст. НЕВО́ЛЬНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до невільник, невольник. З вікон визирали, мов привиддя, якісь бліді, невільницькі обличчя (Леся Українка, I, 1951, 236); Шарпнувся крик із наболілої невільницької душі: Чом не йдете визволяти Нас з тяжкої неволі? (Андрій Головко, I, 1957, 62).
2. Стос. до невільника, власт. йому. Козаки вчинили ряд успішних походів на татарські й турецькі міста-фортеці, що були одночасно й головними невольницькими ринками (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 72); — Вірно казав тут товариш доповідач, що як за ними [самостійниками] піти, то не минути нам невільницького життя (Олесь Гончар, II, 1959, 190); — Надивилися ми там [в Сіпопі] на всячину: і на сади райські, і на палаци башів, і на муки невільницькі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 61).