НЕВІЛЬНИЦЯ

НЕВІ́ЛЬНИЦЯ, заст. НЕВО́ЛЬНИЦЯ, і, жін. Жіночий рід до невільник, невольник. [Маруся:]
//  мусила потуречитись, бо я ж невольниця, бо я ж куплена на базарі за гроші (Нечуй-Левицький, II, 1956, 454); Везуть їх, невільниць, на ринок рабинь (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 125); Біля двох років.. її муж протримав на замку в Олеську молоду невільницю туркеню (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 171); [Руса лка (пручаючись):] 3 якого часу тут русалки стали невільницями в озері? (Леся Українка, 111, 1952, 192); Чому я така нещасна? Чому я така невольниця у твого тата? (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 107).