НЕВДОГА́Д, присудк. сл., розм. Не догадується хто-небудь, не спадає на думку кому-небудь. — О, цей молочай! Нам і невдогад, а Василько добре знає, для чого він росте на світі (Олесь Донченко, V, 1957, 70); — Чом це, бабо, — внук пита, — Ви така огрядна? (Невдогад, що баба та «Каса» вже «ощадна» [гроші при собі носить]!) (Степан Олійник, Вибр., 1959, 232).
НЕВДОГАД
Тлумачення слова