НЕВДА́ТНИЙ, а, е.
1. Те саме, що невдалий. — Ось цитьте-бо! — Мартин гукає, — Почин невдатний іноді буває! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 112); Поки боярин вернувся зі свойого [свого] невдатного посольства, Максим сидів у його шатрі (Іван Франко, VI, 1951, 118); Ні, це не з невдатного інженера сміявся капітан! (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 121); Та фотографія, що у Вас, дуже невдатна, мене там трудно пізнати (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 229); [Кнуриха:] І лучився, правду кажучи, таки чоловік, хоч і з себе невдатний, зате заможний (Панас Мирний, V, 1955, 92).
2. Якого супроводжують невдачі; нещасливий у житті. Мені вже трохи жалко стало, Що буде горювать сама [веселочка]: — Де ж, — думав я, — невдатній діться? (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 328).