НЕВ’Я́НУЧИЙ, а, е.
1. Який зберігає свою свіжість, не в’яне, не засихає. Він подряпався на скелю за звіздочками. Во як Оленці за таку красну співанку не нарвати того ясного, нев’янучого, високогірного цвіту! (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 373).
2. перен. Який з бігом часу не зникає. Всюди наче витає нев’янучий Галин образ (Олекса Гуреїв, Осок, друзі, 1946, 5); Красуйся нині, ясночолий Київ, в усій своїй нев’янучій красі! (Микола Терещенко, Серце.., 1962, 59).