НЕУВА́ЖНИЙ, а, е.
1. Який не відзначається уважністю, зосередженістю. — Я ні разу не пам’ятаю, щоб ти була в такім випадку неуважною (Леся Українка, III, 1952, 692); На уроках Ігор сидів задумливий і неуважний (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 31);
// Який виражає неуважність. Мовчки оглядав [Чернигн] пишні окраси стіп, ковзаючись по них неуважним, сумним поглядом (Олесь Гончар, III, 1959, 292).
2. Який не виявляв уваги у ставленні до кого-, чого-небудь. Коли Марійка приходила без запрошення, Ніна була неуважна і явно не раділа їй (Олесь Донченко, V, 1957, 335);
// Власт. такій людині. Його неуважне, нерівне і часто згірдне поводження з нею поясняла собі [Раїса] тим, що о. Василь живе вищими інтересами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 331).