НЕСИ́ТИЙ, а, е.
1. Який має потребу в їжі, який хоче їсти; голодний;
// Те саме, що ненажерливий 1. Горить зерно, навалене на купу, Над ним комах неситий легіон (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 19).
2. перен. Якого не можна наситити, задовольнити чим-небудь; жадібний, ненажерливий. Шаленіє там ворог неситий, топче поля святу рясноцвіть (Володимир Сосюра, II, 1958, 178); Скривджений народ панам неситим мстив (Агата Турчинська, Земле моя.., 1961, 16);
// у знач. ім. неситий, того, чол. Той, хто не може нічим насититися, задовольнитися. Люди, живі люди, В кайдани залиті. Із нор золото виносять, Щоб пельку залити Неситому!.. (Тарас Шевченко, I, 1963, 242);
// Власт. ненаситній, жадібній людині. Прожила.. Явдоха з півроку в теплі та в добрі, та в розкошах купалася; та несита її натура не вдовольнилася тим (Панас Мирний, I, 1949, 235); Жадоба така несита: все б зажер [Денис] собі, — от і давай випихати Романа, щоб більше батьківщини припало… (Борис Грінченко, II, 1963, 324);
// Який виражає ненаситність, ненажерливість. У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує. Той неситим оком — За край світа зазирає (Тарас Шевченко, I, 1963, 236); А ндрій поглянув на нього і напудився того неситого виразу лиця (Іван Франко, I, 1955, 301).