НЕСИ́ЛА, я, жін.
1. Фізичне знесилля; слабість. Руки їй з несили упали на коліна (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 15); * Образно. Вороги ходять похмурі і люті, як вовки, мов вчувають свою несилу (Костянтин Гордієнко, Заробітчани, 1949, 89).
2. у знач. присудк. сл., розм. Не під силу, немає сил. [Диякон:] Я гадаю, сину, що й сюю справу зважить нам несила (Леся Українка, II, 1951, 409); На людях було легше, а зараз, на самоті, несила тамувати душевний біль (Олесь Донченко, V, 1957, 408).