НЕСТРИ́МНИЙ, а, е.
1. Нічим не стримуваний, який не знає меж у чому-небудь; дуже сильний. З того німого забуття.. пробуркав його нестримний регіт і біганина дівчат (Панас Мирний, IV, 1955, 174); В нестримному русі вирує розбурхане людське зборище, без кінця рухаючись невідомо куди (Олесь Гончар, I, 1959, 45); Приїзд до Кривого Рога Каті викликав у Зіпи нестримне бажання побачити її (Олекса Гуреїв, Життя.., 1954, 86).
2. Який не вміє стримуватися, володіти собою. За дверима вже гуділи й верещали десятки голосів нестримних мешканців (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 68); Вдачі брати були різної: Юрій — поміркований та обережний, Леонід — нестримний та запальний (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 221);
// Власт. такій людині. Замойський вловив найтопші відтінки настроїв цих двох «півнів», як прозвав він їх у думці за нестримний характер (Іван Ле, Наливайко, 1957, 28).