НЕСТА́ТОК, тку, чол.
1. перев. мн. Брак засобів до існування; бідність, нужда. Нестаток, і тяжка робота, і натуга Зорали зморшками чоло (Іван Франко, X, 1954, 42); Перед очима [Прохора] пройшло власне життя — в огні, в тривогах і .. в нестатках (Іван Микитенко, II, 1957, 90); Баба була несамовита, але ж то людина, озлоблена вічними нестатками і нуждою (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 341).
2. тільки одн. Те саме, що нестача. Ні в чому Віра не знала нестатку (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 31); Цієї весни раніше, ніж звичайно, гнав пастухів на полонини нестаток заготовленої на зиму паші (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 228).