НЕСТАРІ́ЮЧИЙ, а, е.
1. Який не старіє. — Як етнограф мушу ствердити, — обізвався Юрій Матвійович, — на жаль, племені нестаріючих людей на світі немає. (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 170).
2. перен. Який не втрачає свого значення, свіжості і т. ін. Творчість Шевченка — це нестаріючий підручник життя, який завжди служитиме вихованню людини (Вітчизна, 3, 1964, 119);
// Який не зменшується; неослабний. Після лагідних, добрих розмов «Заповіт» ми у юрті співали, Нестаріючу нашу любов (Микола Нагнибіда, Гірські вершини, 1960, 29).