НЕСПРОМО́ЖНИЙ, а, е.
1. з інфін. Який не може зробити що-небудь, безсильний у чомусь. Уважно придивлялася [дівчина], бо відірвати погляд від солдата була неспроможна (Іван Ле, В снопі.., 1960, 200); Безбородько чув тривожний стукіт у двері, але неспроможний подати голос, запитати, хто там (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 213).
2. Позбавлений доказовості, обґрунтованості; не зовсім переконливий. Курс на ізольоване, відособлене від світової співдружності соціалістичних країн будівництво соціалізму неспроможний у теоретичному відношенні, оскільки суперечить об’єктивним законам розвитку соціалістичного суспільства (Програма ІШРС, 1961, 18).
3. Який не має потрібних властивостей, якостей і т. ін. Цю, так звану, добровольчу армію [білих] вважали неспроможною і недовговічною (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 70).