НЕСМІ́ЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Якому властиві боязливість, соромливість, нерішучість. Вступила Параскіца до церкви, з спущеними додолу очима, несмілива, засоромлена (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 276); Ніхто б не сказав, що боцман Смола — цей відважний воїн, хоробрий моряк — такий тихий і несміливий з дівчиною (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 9);
// у знач. ім. несміливий, вого, чол. Боязлива, соромлива, нерішуча людина. Зашуміло село, як на пригру бджоли: сміливий і несміливий збиралися в купи, гомоніли, радились (Панас Мирний, I, 1949, 302);
// Який виражає боязливість, соромливість. В хату ввійшов Ясь. Хто б тепер пізнав Нся з тими дитячими ласкавими очима, з боязкою несміливою ходою! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 157); Вона подивилася мені в вічі безконечно щасливим і несміливим поглядом (Юрій Яновський, II, 1958, 117).
2. перен. Який слабо виявляється; нечітко виражений, окреслений. З дальніх покоїв линули несміливі початкові акорди на піаніно (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 268); Знову посіяв дрібний несміливий дощик (Натан Рибак, Зброя.., 1943, 108).