НЕСКРО́МНИЙ, а, е.
1. Який любить підкреслювати свої заслуги, достоїнства і т. ін., хизуватися ними.
2. Нестриманий у поводженні, словах і т. ін.; невихований. Обоє [Федір і Олеся], захоплені любовною грою, засліплені від щастя, не помічають Тані, що майне безпорадною блідою тінню поза вікном та й сховається, боячись бути нескромною (Анатолій Дімаров, І будуть люди, 1964, 306);
// Який виражає нескромність. Психіатрія менш за все підходила для дозвільних розваг [Геннадія], для нескромної цікавості і приємного подразнення нервів (Іван І. Волошин, Місячно срібло, 1961, 17).
3. Те саме, що непристойний. Вітер доносить з-під лип на бульварі жарти нескромні, уривки пісень… (Павло Тичина, II, 1957, 258).