НЕРОЗРИ́ВНИЙ, а, е.
1. Якого не можна розірвати, роз’єднати на частини. Сміливий нащадок Прометея Знаходив смутну долю свого предка: Вигнання, муки, нерозривні пута, Дочасну смерть у дикій самотині… (Леся Українка, I, 1951, 124); Рицар не міг далеко від’їхати, крутився тут же поряд, бо руські йшли нерозривними рядами (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 444).
2. перен. Якого не можна порушити (про відносини, зв’язки і т. ін.); міцний, непорушний. Сила Радянського Союзу, незламність його полягає в нерозривному єднанні вільних республік (Максим Рильський, III, 1956, 49); На Переяславській Раді наш народ поклявся зберігати нерозривний союз з російським народом (Павло Тичина, III, 1957, 287); У кровному, нерозривному зв’язку з народом закладена могутність партії (Комуніст України, 7, 1965, 3).