НЕРОЗЛУЧНИЙ

НЕРОЗЛУ́ЧНИЙ, а, е. Який завжди буває разом, ніколи не розлучається з ким-небудь. Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями (Леся Українка, III, 1952, 742); Трьох дівчат вважали в університеті за нерозлучних подруг (Юрій Яновський, II, 1954, 83); Андрій не здивувався, побачивши на дерев’яній лаві довжелезну постать свого нерозлучного друга (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 152);
//  Який завжди буває при кому-, чому-небудь (про неживі предмети). Сагайдак стояв біля столу голови правління, мнучи в руках свій нерозлучний зошит (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 108); Артем Григорович підійшов до столу і втрете припалив свою нерозлучну люльку (Олекса Гуреїв, Нагла молодість, 1949, 83).