НЕРІ́ДНИЙ, а, е.
1. Який не перебуває у кровній спорідненості з ким-небудь. Згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну, Нерідного батька старого І коника вороного І нерідную сестру Ярину (Тарас Шевченко, II, 1963, 340); Маму й нерідного діда нашого розстріляно в яру коло провалля (Юрій Яновський, I, 1958, 308).
2. Не свій; запозичений, чужий. — Якщо довго говорити нерідною мовою, то й думати починаєш цією мовою (Олесь Донченко, VI, 1957, 630).