НЕ́ПУТИТИ, учу, утиш, недок., перех., розм.
1. Викликати неспокій, занепокоєння; хвилювати. — Ото я вам казав, що мене непутить отой вчинок з козаками… (Панас Мирний, IV, 1955, 307); Ще одно непутить отця Михайла: Франко скептично ставиться до релігії (Петро Колесник, Терен.., 1959, 96).
2. Доводити до морального розкладу; псувати, розбещувати. Багато нашого брата горілка непутить (Словник Грінченка).