НЕПРИКРИ́ТИЙ, а, е.
1. Який не має ніякого прикриття. Неприкрита нога Антона вибивалась з-під ковдри (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 297); Наламане листя [тютюну] ні в якому разі не можна залишати неприкритим на сонці (Технічні культури, 1956, 383);
// Не закритий добре, щільно. Чайник неприкритий парував (Панас Мирний, III, 1954, 209);
// Без головного убору. З яру повівав холодний нічний вітерець, приносив пахощі квітів та ворушив кучері на циганських неприкритих головах (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 22).
2. перен. Який відбувається цілком відкрито; зовсім неприхований. Політика агресії знайшла свій найбільш неприкритий вияв у нападі Англії, Франції та Ізраїлю на Єгипет (Радянська Україна, 4.XII 1956, 1).