НЕПРИ́ЯТЕЛЬ, я, чол., розм.
1. Людина, яка неприязно, недружелюбно, вороже ставиться до кого-, чого-небудь. * Образно. Дурний язик голові неприятель (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 187).
2. збірн. Ворожі збройні сили, ворог у воєнних діях; противник. Хоч неприятель ніякий не грозив таборові, то все-таки його стережено чуйно (Іван Франко, VI, 1951, 66); Він з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 193).