НЕПОРО́ЧНИЙ, а, е.
1. Морально чистий, ні в чому не винний; безгрішний. [Роман:] Я мушу розказати Хведоні все, все… Нехай вона своєю чистою душею зважить і зміркує! Вона непорочна, як дитя (Марко Кропивницький, II, 1958, 42);
// Власт., притаманний морально чистій людині. Вже якісь перші знаки записуються на плівці її [доньки] свідомості, чистої і непорочної (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 302).
2. Незайманий, невинний. [Корж:] Не подоба тепер тобі в вінку ходити, вінок носять непорочні дівчата, а ти навіки честь свою згубила (Степан Васильченко, III, 1960, 55);
// перен. Який має природний вигляд: ніким не змінений, не порушений. Весняне сонечко попсувало вже довгу працю зими: білий непорочний сніг не витримав його пекучого погляду — розтав (Любов Яновська, I, 1959, 293); Дерева за вікном у тиші непорочній Стояли, інесм запушені рясним (Максим Рильський, Поеми, 1957, 228).