НЕПОКРИ́ТИЙ, а, е.
1. Не застелений зверху чим-небудь. За непокритими, нахололими за ніч столами.. сиділи люди (Михайло Стельмах, I, 1962, 3).
2. Який не має покрівлі, накриття. Кругом тих палаців — непокриті халупи, обідраний, голодний і холодний люд (Олекса Стороженко, I, 1957, 127); Вийшов [Левко] на подвір’я до коней, що стояли в свіжозведеній, ще непокритій стаєньці (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 618).
3. Без головного убору. Долі, в тіні рупій, сиділа жінка в жалобі, з чорним непокритим волоссям (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 403); Дід ішов з непокритою головою (Олесь Донченко, VI, 1957, 60); На кручі з’явився хлопець верхи на коні, з вигорілим від сонця білим непокритим чубом (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 16).
4. Який не має на собі одягу або якогось іншого покриття. Надає [світло] дівчатам на біляві простоволосі голови, на худі непокриті плечі (Леся Українка, IV, 1954, 212); Рубались предки в давнину з непокритими грудьми (Олександр Довженко, I, 1958, 325).