НЕПОГА́СНИЙ, а, е.
1. Який не гаспе, якого не можна погасити; невгасимий. Живе, як зоря непогасна, образ Леніна в мужніх серцях (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 8); Куди не глянь — квіти і квіти. Неначе то й не квіти, а живі, непогасні смолоскипи палають вогнем (Іван Цюпа. Вічний вогонь, 1960, 113).
2. перен. Який з часом не втрачає, своєї сили; неослабний. Великий гнів і непогасний пал Тобі [воїнові] левину навівали силу. Во всі боролись за Отчизну милу (Максим Рильський, II, 1960, 251); Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх, непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно (Володимир Сосюра, II, 1958, 306);
// Якого не можна стримати, угамувати. Погляд дружини був повний розпуки і непогасного болю (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 61).