НЕПОГАМО́ВНИЙ, а, е.
1. Якого не можна стримати, угамувати, заспокоїти. Ось такою чіпкою та цупкою, міцною та непіддатливою видається їй і ця непогамовна Тоня Горпищенко (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 171); До хати їх [дітей] запрошує [Т. Шевченко] й за стіл Садовить ту юрбу непогамовну (Андрій Малишко, Віщий голос, 1961, 42);
// Який не знає втоми; невтомний. Непогамовний збирач чого-небудь; Непогамовний борець проти чого-небудь.
2. перен. Дуже сильний ступенем свого вияву. Якась дика, непогамовна енергія керувала його рухами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305); В ньому прокинувся голод, дикий, непогамовний, незборимий голод, від якого темніє в очах (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 37).
3. перен. Який не припиняється, триває безперестанно; безперервний. Твої слова, не вмиті потом Непогамовного труда, Пролинуть непотрібним льотом, Не залишаючи сліда (Максим Рильський, III, 1961, 85).