НЕОПОЗИТИВІЗМ

НЕОПОЗИТИВІ́ЗМ, у, чол. Суб’єктивно-ідеалістичний напрям буржуазної філософії XX ст., що зводить філософію до логіки і виходить з суб’єктивістського тлумачення мислення й мови як сукупності знаків, зміст яких залежить лише від людини. Всі ці [ідеалістичні] вчення тісно змикаються з сучасним неопозитивізмом, що переспівує ідеї Маха, Авенаріуса та інших носіїв реакційних, ідеалістичних течій у філософії, давно викритих Леніним (Наука і життя, 4, 1958, 3).