НЕНА́ВИСНИК, а, чол.
1. кого, чого і без додатка. Людина, яка ненавидить кого-, що-небудь. Григорій Петрович ще захопив старих порядків на службі: старший був у них великий хапун, а ще більший ненависник волі (Панас Мирний, III, 1954, 186); В образах куркуля Власа Волоса, його синів Артема і Левка автор [Д. Панч] показав ненависників трудящих, хижих ворогів Радянської влади (Історія української літератури, II, 1956, 450).
2. рідко. Той, кого ненавидить хто-небудь. На порозі кімнати вона обернула до нього гнівне обличчя і півголосом кинула: — У, ненависник!.. (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 518).