НЕНА́СИ́ТНИЙ, а, е.
1. рідко. Те саме, що ненажерливий 1. До всього, здавалося, він втратив інтерес. Одне, що цікавило його, це їжа. На неї він накидався пожадливо і був ненаситний (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 293);
// був малий і рідко докидав своє слівце про очерет, про став, Про хитру пліть, про ненаситну щуку (Максим Рильський, II, 1960, 117).
2. перен. Який виявляє велику жадобу до чого-небудь, не задовольняється досягнутим; жадібний. Тільки тепер по-справжньому стало видно, чим була Каховка.. для ненаситних володарів рабовласницького Півдня (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 120); Яків через якусь годину опиняється біля старого кладовища, з буйної зелені якого ледве маячить прадавня церква. Тут уже по своєму порядкує ненаситний отець Миколай (Михайло Стельмах, I, 1962, 485);
// у знач. ім. ненаситний, ного, чол. Людина, яка виявляє велику жадобу до чого-небудь, не задовольняється досягнутим. Не хижа злоба, не злорадство хитрого, не жадібність ненаситного світилася в його очах, а радість перемоги (Петро Колесник, Терен.., 1959, 41);
// Який виражає велику жадобу до чого-небудь. Від цього погляду, якогось ненаситного й звіриного, Тасі ставало моторошно (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 146);
// Який має великий інтерес і т. ін. до чого-небудь, надмірно цікавиться чимсь. Іван Маркович був ненаситний у музиці. Він весь час шукав нового (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 365);
// Надзвичайно великий щодо свого виявлення. На його змарнілім лиці знати було ненаситну цікавість (Осип Маковей, Вибр., 1954, 48); Його [кошового] вояцька душа, його ненаситна зненависть до ворога змушували бути в найнебезпечніших місцях (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 240).