НЕМИНУ́ЧЕ. Присл. до неминучий. Зінька уявляє собі всю ту ганьбу, яка неминуче впаде на її голову, коли Прохор ца ній не одружиться (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 191); — Пам’ятайте, хто не йде вперед, той неминуче залишається позаду (Олександр Довженко, I, 1958, 499);
// у знач. присудк. сл. Слухав [дід], як Зінько кахикає, дивився, як він дибає по хаті, і бачив, що неминуче коли не до Семенюка, то ще до якого.. знахаря вдаритися (Борис Грінченко, II, 1963, 487).
НЕМИНУЧЕ
Тлумачення слова