НЕЛЮДИ́МИЙ, а, е.
1. Який уникає спілкування з людьми, любить самітність; відлюдкуватий. Чудна вона, нелюдима (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 271); — Які ж ви богатирі? Богатирі такі нелюдимі та непривітні не бувають (Українські народні казки, легенди.., 1957, 101).
2. На якому чи в якому немає людей (про місцевість, край і т. ін.); безлюдний. Тільки б швидше звідси, з цих нелюдимих степів (Іван Ле, Україна, 1940, 387); Вночі над краєм нелюдимим піднявся дужий сніговій (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 9).