НЕКРИ́ТИЙ, а, е.
1. Який не має даху, покрівлі. Відкладував Хома під осінь хату вкрити, Та на зиму ввійшов в некриту хату жити (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 183).
2. Пошитий із шкури, не покритої ніякою тканиною (про одяг). Кирило Самсонович Дубов’яз — важкий, кремезний, неквапливий, в некритому кожушку, добрих юхтових чоботях і шапці-ушанці — стояв серед бригадного двору (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 69).