НЕХОТЯ

НЕХОТЯ, присл. Без бажання, мляво, повільно; неохоче. Він їй слово нехотя скаже чи не скаже, а вона йому десять (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 43); Ніна нехотя полізла в чемодан і витягла дві пари тонкої трикотажної білизни (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 173);  * У порівняннях. Чіпка вимовляв кожне слово з протягом, немов нехотя (Панас Мирний, I, 1949, 314);
//  Мимоволі, без наміру. — Вибачайте, мої любі, Нехотя журюся (Тарас Шевченко, I, 1963, 151); — Я тобі се кажу, щоб ти, може, зовсім нехотя, не дошкуляв мене такими натяками (Борис Грінченко, II, 1963, 123).