НЕГУЧНИ́Й, а, е. Який слабо звучить, якого далеко не чути; тихий, неголосний. Десь за стіною чути негучні звуки рояля (Іван Кочерга, II, 1956, 487); Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури — негучний, але дружний спів (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 72);
// Без галасу, шуму; негомінкий. У Гершка Мідника придбавши кавуна, Ми десь ховалися поміж гілля нависле, І йшла тоді у нас трапеза негучна (Максим Рильський, II, 1946, 164).
НЕГУЧНИЙ
Тлумачення слова