НЕГРА́МОТНИЙ, а, е.
1. Який не вміє читати й писати. — Марта украла [книжку], — відказала [мама].. — Нащо? Вона ж неграмотна! — здивувався папа (Панас Мирний, IV, 1955, 348); — Повернеться твій Оксен із служби та візьме собі в подруги курсистку стрижену, а тебе покине. Навіщо ти йому здалася, неграмотна й темна? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 23);
// у знач. ім. неграмотний, ного, чол.; неграмотна, ної, жін. Людина, яка не вміє читати й писати. — Неграмотному треба все в голові тримати, часом і забудеться, а грамотний записав — папір не голова — з нього не втече (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 451);
// Який допускає, граматичні, стилістичні і т. ін. помилки; малограмотний. Неграмотний учень;
// перен. Недостатньо обізнаний у чому-небудь; недосвідчений, некмітливий. [Омелько:] А справді, і я знав її [загадку]. [Іван:] Та справді ж, справді у решеті дірки! Ех, ви, неграмотні! А ну вгадайте другу! (Марко Кропивницький, I, 1958, 84).
2. Який містить у собі граматичні, стилістичні і т. ін. помилки; безграмотний. Неграмотний твір.