НЕГО́ЖИЙ, а, е.
1. Поганий, нехороший. Аби то гроші в нього.. Як би він статечно ішов святами у гості до своїх батьків: з хлібом і сіллю, а то й з гостинцем яким. Тоді б його мати не називала усякими негожими словами (Михайло Стельмах, I, 1962, 239);
// Який викликає осуд; ганебний. По городах ходив пророк Віщати людям слово боже, Карав він сміливо порок, Життя осуджував негоже (Павло Грабовський, I, 1959, 140);
// на що, до чого. Неспроможний фізично що-небудь робити. Звісно, вони [фашисти] не почилують за подібні штучки, уб’ють на місці, та йому дарма. Все рівно він ні до чого негожий став (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 17);
// Непотрібний. На тобі, небоже, що мені негоже! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 163);
// у знач. ім. негоже, жого, сер. Щось погане, осудливе. Раз поселилась у Босні у нас Тиха побожна бабуся. Чесна душа. — гріх негоже плести: Все було молиться богу (Павло Грабовський, I, 1959, 538).
2. рідко. Те саме, що непогожий. Ледь-ледь хмільний від музики й думок, Ти вибігаєш з крісел, ти виходиш В негожу ніч, і обмокріла одіж Тебе проймає дрожем до кісток (Микола Бажан, Роки, 1957, 285).