НЕГОВІРКИЙ

НЕГОВІРКИ́Й, а, е. Який не любить поговорити, неохочий до розмов (про вдачу, характер); небалакучий, мовчазний. — Геть батькова вдача! — думала Іваниха. — Як той було, небіжчик, усе такий неговіркий та сумний, так і Корній (Леся Українка, III, 1952, 553); Так і жив брат осторонь від людей із дружиною Павлин ою… жилавою, неговіркою жінкою (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 20);
//  Який не бажає розмовляти в певний час, період, при певних обставинах. Пішов панич, і Параска цілий вечір була неговірка, невесела (Панас Мирний, IV, 1955, 34); Злиденні царани, що дуже гостинно зустрічали подорожніх.., проте робилися неговіркі й непривітні, щойно почувши про мету подорожі (Юрій Смолич, I, 1958, 62).