НЕГІДНИК

НЕГІ́ДНИК, а, чол. Той, хто здійснює ганебні, підлі вчинки; мерзотник. На другій дільниці якийсь бригадир шахрайські приписки в нарядах робив. Мерзотник — і все! Ну і що ж? Через оцих негідників я маю на весь світ дивитися крізь темне скельце? (Семен Журахович, Опов., 1956, 113); Чисті мислі у воїнів, та один негідник може хоробрих людей продати (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 475); — Тільки останній негідник міг підтримувати українських буржуазних націоналістів, які спекулювали інтересами українського народу (Юрій Мельничук, Коли кров.., 1960, 33);
//  Уживається як лайливе слово (перев. при звертанні). — Негідники! — враз зарепетував він. — Мерзотники! — затупотів він ногами. — Обормоти! Хто дозволив ноги й руки мотузками перев’язувати? (Юрій Смолич, II, 1958, 59); Мічурін видобув з-за пазухи в Павлуші [зелене] яблуко.. — Ох, негідник! — не витримав Терентій.., люто глянувши на хлопця (Олександр Довженко, I, 1958, 410).