НЕГАРАЗД, присл.
1. Погано, не дуже добре, не так, як треба. Мірошник той Хомою звався, І був він чоловік такий, Що негаразд за діло брався (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 13); Приголомшена несподіваним нагадуванням, не стала [мати] й сперечатися, хоча в душі була певна, що негаразд вони оце роблять, розлучаючи її з сином (Олесь Гончар, II, 1959, 134);
// у знач. присудк. сл. Що се вже Ви, дядьку, здумали слабувати? Се негаразд (Леся Українка, V, 1956, 61).
2. у знач. присудк. сл. Не все в порядку, не все йде щасливо, успішно. Подумати б людям, що в Кармеля з жінкою щось негаразд, так ні ж бо (Марко Вовчок, I, 1955, 355); Знову ллється на Обушного пекучий струмінь скарг на безладдя, .. натяків, що і в самій управі колгоспу негаразд (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 354).
3. у знач. присудк. сл. Погано (про фізичний стан). — Ану-но, кому там [у котлі] негаразд, хапайтеся мойого дрюка, я вас повитягаю! (Іван Франко, II, 1950, 124); Саньці ще зранку було негаразд, боліла голова (Олесь Донченко, III, 1956, 28).
4. Незручно, ніяково. — Без чарки не розбереш, — ніяково озвався ланковий, відчуваючи себе негаразд (Юрій Яновський, II, 1954, 117);
// у знач. присудк. сл. [Леся:] У всякому разі збирати недруковані твори без згоди автора, ваше превосходительство, здається, негаразд (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 60).