НЕДУ́ЖИЙ, а, е.
1. Який хворіє; хворий. Маруся сама була в хаті, сиділа на лаві, хитаючи в обіймах недужу свою дитинку (Марко Вовчок, I, 1955, 241); * У порівняннях. Я все ще лежав, ніби недужий (Іван Франко, IV, 1950, 17);
// у знач. ім. недужий, жого, чол.; недужа, жої, жін. Хвора людина. Хіба треба, у недужого питати, чи бажає він здоровля [здоров’я] мати (Номис, 1864, № 13922); — Що у вас болить? — ластівкою припадала вона коло недужої (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 14).
2. рідко. Який не має великої фізичної сили; слабкий, безсилий. Та воли ж мої недужі, Та вивезіть мене з калюжі (Українські народні думи.., 1955, 212);
// Слабкий щодо сили вияву (про голос). — Вже пора б і цибулю прополоти на городі, — сказала недужим голосом мати (Олександр Копиленко, Хата хлопчика.., 1957, 7).