НЕ́ДРУГ, а, чол.
1. Той, хто неприязно, недоброзичливо, вороже ставиться до кого-небудь. Іван поволі підвівся, не спускаючи погляду з свого давнього недруга (Петро Колесник, Терен.., 1959, 356);
// чого. Той, хто вороже ставиться до чого-небудь, заперечує, не визнає його, дотримуючись протилежних поглядів. Недруги Радянської країни всіляко намагаються оббрехати зовнішню політику СРСР (Комуніст України, 3, 1960, 23); — вдане, що непокоїть мене, — мовив згодом Шульга, — щоб злі сили, всі недруги мирного життя не вчинили найстрашнішого злочину в історії… (Натан Рибак, Час, 1960, 230).
2. нар.-поет. Противник у воєнних діях; ворог. З тобою, Русь, не раз, не двічі В далекі й близькі грізні дні Давались недругу у вічі, Не раз стояла поруч в січі, В революційному вогні (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 152).