НЕДОВІ́РКУВАТИЙ, а, е, рідко.
1. до кого—чого і без додатка. Те саме, що недовірливий.
2. заст. Який недостатньо вірить у бога, духів і т. ін. — Наш люд… недовіркуватий якийсь: ні польська, ані татарська віра до нього не пристає, навіть своєї цурається (Іван Ле, Наливайко, 1957, 401).