НЕДОВІ́РА, и, жін.
1. до кого—чого і без додатка. Те саме, що недовір’я. Тепер осінні зорі наливали щастям очі Марійки, м’яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість до людей (Михайло Стельмах, II, 1962, 25); Полковник оглянув Солода зі стриманою недовірою (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 404); Товариство зацікавлене, заінтриговане, котрийсь із чабанів виказує навіть недовіру: — Та коли ж це ти був кругом світу? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 143).
2. у що. Відсутність, втрата віри у що-небудь; зневіра. Прокинулась у Чіпчинім серці недовіра в правду; обізвалась вона в душі його тяжким сумом… (Панас Мирний, I, 1949, 250).