НЕДОВГО.
1. Присл. до недовгий 2. Будеш щаслива. Та недовго (Тарас Шевченко, II, 1953, 196); Та напружена зловісна мовчанка тривала зовсім недовго (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 19);
// у знач. присудк. сл. На протязі невеликого відрізку часу. Загравам недовго вже палать над лоном рідних міст (Володимир Сосюра, II, 1958, 466).
2. у знач. присудк. сл., розм. Легко, неважко. [Д. Косенсьйон:] Вам слід її хоч трохи розважати, бо так заслабнути недовго з туги (Леся Українка, III, 1952, 398); — Що вас носить, Власівно, у цю пекельну піч? — гомонів лікар.. А як застрелять? Візьмуть і застрелять. Їм [фашистам] недовго (Олесь Гончар, IV, 1960, 35).
3. у знач. присудк. сл. Незабаром, скоро. Тягнирядно прямо ж, як гнали отам ще, хотів убити, та Филька одбив: — Нехай, ще потрібний. Недовго вже — до шелюгів тільки (Андрій Головко, II, 1957, 162).
Недовго думаючи (думавши) — без роздумувань, без вагань; зразу. Батько, недовго думаючи, піймав за чуба Кирилка і таки добре одтіпав, вигнавши усіх дітей з хати (Панас Мирний, I, 1954, 153); Десятник, недовго думавши, закинув свиту на плече і подався з соцьким з хати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 92).
♦ Недовго ряст топтати див. топтати.