НЕДО́УМОК, мка, чол., розм.
1. Нерозумна, обмежена, нерозвинена людина. — У нашому повіті немає жодної порядної людини. І розумних теж немає. Якісь недоумки, кретини (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 22).
2. Розумово недорозвинена, слабоумна людина. А цей фотограф — або недоумок, або просто — негідник (Олесь Донченко, V, 1957, 284);
// Уживається як лайливе слово.