НЕДОУ́МКУВАТИЙ, а, е, розм.
1. Нерозумний, обмежений, нерозвинений. Пригадав [Етьєн] старовинну казку — як одного місячного вечора при очах недоумкуватих жителів села Монтастрюків віслюк заглитнув небесне світило, п’ючи воду у ставку (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 345); Недоумкувата Зісель тікала, побачивши Бодора, лаяла і проклинала його, завертала свою корову і гнала на іншу стерню чи толоку (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 45);
// Не осмислений, тупий (про очі, погляд, вираз обличчя і т. ін.). — А гречка? — спитав Верига, дивлячись на людей недоумкуватими погаслими очима (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 120);
// Який не вміє глибоко і ґрунтовно мислити, правильно розуміти що-небудь. Успіхи радянського народу не дають спокою недоумкуватим політикам за кордоном (Павло Тичина, III, 1957, 308).
2. Розумово недорозвинений, слабоумний. Законом заборонені.. шлюби між чоловіком і жінкою, якщо хоча б один з них в недоумкуватий (Радянський суд на охороні прав.., 1954, 18).