НЕДОРІ́КУВАТИЙ, а, е.
1. Який має дефект мови, що полягає у невмінні правильно й чітко вимовляти деякі звуки, слова, або який просто неправильно й нечітко вимовляє звуки, слова;
// у знач. ім. недорікуватий, того, чол. Те саме, що недоріка 1. Я вмів вдало копіювати сліпих, глухих, гугнявих і недорікуватих (Юрій Смолич, Театр.., 1940, 245); * У порівняннях. — Слухай! — знову почав Данило, ще дужче ніяковіючи. — А воно якось не той… — Затойкав, як той недорікуватий! — глумливо гримнув [на Данила] Харитон (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 517).
2. перен., розм. Неспроможний справитися з чим-небудь своїми силами; безпорадний. — Якого диявола! Закличте сюди всю вашу недорікувату медицину й зробіть так, щоб у мене не луснула голова й не плавали перед очима зелені кола (Юрій Яновський, IV, 1959, 179); — Може б, якось попрацювала, Дунюшка? — несміливо поспитався директор радгоспу.. — Ну, нема ж у нас трактористів, Дунюшка. Порятуй нас, недорікуватих (Павло Оровецький, Зел. повінь, 1961, 54).